АКМЕОЛОГІЯ

Акмеологія

І. Суть поняття акмеології як науки Акмеологія – галузь наукового знання, комплекс наукових дисциплін, об’єктом вивчення якої є людина в динаміці самоактуалізації її творчого потенціалу, саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різних життєвих сферах, у тому числі в освіті, самостійній професійній діяльності, системі підвищення кваліфікації. (Н.В. Кузьміна) Акмеологія – наука про вищі досягнення в життєдіяльності і розвитку людини. (В.М. Максимова) "акме” – вершина, гостре "логос” – слово, поняття , вчення "логія” – означає вчення, наука 2. Що ми розуміємо під акмеологічною компетентністю? Під акмеологічною компетентністю ми розуміємо інтегральну готовність і здатність зрілої особистості будувати свій поступовий психічний та професійний розвиток із постійним ускладненням задач і зростанням рівня досягнень, котрі найбільш повно реалізують психологічні ресурси які має людина. Акме-мотивація – це спрямованість достатньо зрілої особистості на розв’язання акмеологічних задач психічного й професійного розвитку, а також на забезпечення його поступового характеру… Акме-здібності – це індивідуально-психологічні властивості особистості, які забезпечують підтримку поступального висхідного вектора психічного та професійного розвитку, включають здатність будувати варіанти акмеограм свого розвитку, обирати та реалізувати прийоми та технології переходу з одного рівня професіоналізму на інший, більш високий рівень, здатність долати перепони на шляху досягнення акме. 3. Фактори компетентністного підходу. Є об’єктивні і суб’єктивні фактори компетентністного підходу. До об’єктивних факторів належать: –       умови життя, навчання, праці; –       стан здоров’я; –       прилучення до досягнень науки та культури; –       оволодіння професією, або декількома професіями; –       головне – забезпечення потреби суспільства в його знаннях та уміннях До суб’єктивних факторів та умов відносять перш за все мотиви, або потреби досягнення, тобто внутрішній, відносно сталі прагнення людини до успіхів у різних видах діяльності. До цих психологічних факторів можна ще додати й акмеологічні здібності. 4. Учительські компетентності. Методична компетентність включає володіння різноманітними методами навчання, знання дидактичних методів, прийомів і вміння застосовувати їх у процесі навчання, знання психологічних механізмів засвоєння знань і вмінь у процесі навчання. Психолого-педагогічна компетентність припуска володіння педагогічною діагностикою, уміння будувати педагогічно-доціліні взаємини зтими, хто навчається, здійснювати індивідуальну роботу на основі результатів педагогічної діагностики. Диференційно-психогічна компетентність включає вміння виявляти особистісні особливості, настанови та спрямованість учнів, визначати  і враховувати емоційний стан людей; уміння грамотно будувати взаємовідносини з керівниками, колегами, школярами. Аутопсихологічна компетентність – це вміння усвідомлювати рівень власної діяльності, своїх спроможностей, знання про засоби професійного самовдосконалення, уміння бачити причини недоліків у своїй роботі, у собі; бажання самовдосконалення. Додаткові складові компетентності 1.    загальнокультурна компетентність 2.    копетентність у сфері особистісно-орієнтованої технології навчання 3.    компетентність у сфері інформаційних технолоргій 4.    валеологічна компетентність 5.    комунікативна компетентність 6.    ситуативна результативність педагога (через залучення учнів у навчальну ситуацію) 7.     рефлексивна компетентність (уміння критично оцінювати себе, свою роль, свої вчинки) 8.    діагностична компетентність Компетентність загальнокультурна – це рівень освіченості, достатній для самоосвіти і самостійного розв’язання виникаючих при цьому пізнавальних проблем і визначення своєї позиції. Управлінська компетентність – визначає обсяг компетенцій, коло повноважень у сфері управлінської діяльності. Особиста компетентність – це готовність і здатність індивідуума пояснювати, продумувати й оцінювати потреби обмеження в сім’ї у професії і громадському житті, а також розвивати власні здібності. 5. Предмети шкільної акмеології Предметом педагогічної акмеології  є професійна зрілість, професіоналізм вчителя, їх вдосконалення. Основне поняття акмеології – зрілість (досконалість), воно має дві суттєві характеристики 6. Професійні рівні за Є.В. Коротєєвою 4 основних професійних рівні І. Пасивний – проявляється частіше за все в педагогів-початківців, які ще не володіють викладацькими уміннями та навичками, а також у людей, просто незацікавлених професією вчителя ІІ. Ситуативний – відрізняється цікавими прийомами, знахідками, які використовуються стихійно, або час від часу. Вчителеві не вистачає стабільності, майстерності під час щоденної підготовки та при проведенні занять. ІІІ. Активний – спостерігається, як правило, у вчителів зі стажем, але трапляється, що і молоді спеціалісти демонструють високий рівень професіоналізму за тими чи іншими критеріями. Уроки педагогів даного рівня та стилю відрізняються чіткістю вимог, стабільністю, що полегшує роботу учням. Саме тому й контрльні зрізи, проведенні цими вчителями, показують досить високий рівень знань школярів. ІV. Творчий – характерний для педагогів з яскравою індивідуальністю, які мають особливі знахідки в технології навчання. Саме тому іноді важко дібрати параметри для аналізу подібних уроків. 7.  Самоосвіта та її передумови. Чим більше ми розвиваємо й вдосконалюємо себе, Чим повніше реалізуємо свої можливості, Тим цікавішими ми стаємо для оточення, Тим вагомішим є наш внесок у спільну діяльність І спілкування з іншими людьми                                                "Мистецтво життєтворчості особистості” Самоосвіта – це оволодіння знаннями з ініціативи самої особистості щодо предметазнань, обсягу і джерел пізнання, установлення тривалості і часу проведення занять і вибір форм задоволення пізнавальних потреб та інтересів. Звичайно, визначне місце в самоосвіті посідає індивідуальна самостійна робота з різними джерелами інформації, але необхідними стають і колективні форми роботи:семінари, гуртки, консультації. Особливо резутативне поєднання індивідуальних занять зколективними формами роботи. Таким чином самоосвіта – це невід’ємна частина безперервної освіти, це активна пізнавальна діяльність, що протікає за особистою ініціативою людини у формі колективної й індивідупльної самостійної роботи з оволодіння знаннями та є додатковою до її основного заняття. Передумовами самоосвіти є: –   досить високий рівень розвитку суспільства, тобто соціальний аспект – усвідомлення необхідності постійного підвищення свого інтелектуального рівня й оволодіння уміннями самостійної роботи (особистісний аспект рівня й оволодіння) –  створення умов для розвитку і задоволення пізнавальних потреб і інтересів. Самоосвіта – освіта, яку отримують в процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному закладі. Крім того. Самоосвіта є невід’ємною частиною систематичного навчання в стаціонарних закладах, сприяє поглибленню, розширенню та більш міцному засвоєнню знань. Щоб самоосвіта мала успіх, необхідно визначити рівень розвитку пізнавальної активності і самостійності і включати самоосвіту в навчальний процес. Складність полягає втому, що для повсякденного мислення видаються несумісними і навіть взаємовиключними ці два педагогічні явища, тому що істотною ознакою самоосвіти є ініціативна освітня діяльність, що організовується і керується самим учнем, а істотні ознаки навчання – сувора регламентація змісту освіти державними програмами і керівною роллю вчителя. Самоосвіта припускає наявність у людини умінь самостійної пізнавальної діяльності, формування яких – одна із задач навчання.